Велике село (3.5 тис. жителів) розташоване на берегах річки Манявки. Воно стало відомим завдяки православному монастирю Манявський скит, що сховався в густому лісі на правому березі річки. За легендою скит заснували ченці, що втікали на початку 1240-х років із розореної ордами хана Батия Києво-Печерської лаври. Через півтораста років татари добралися і сюди, знищивши культовий притулок. Відродження скиту почалося в 1608 році, коли в ці місця прийшов чернець-схимник, уродженець Тисмениці і випускник Острозької академії Іов Княгиницький, що прожив до цього 12 років в Афонському монастирі, що у Греції. В 1611 році був заснований скит, що вже через десятиліття отримав самоврядування і незалежність. ХУІІ і ХІІІ ст.. стали часом розквіту і слави монастиря. Скиту підпорядковувались понад 500 православних монастирів Польщі, Болгарії, Румунії. Він мав статус трибуналу при виборах Львівських православних єпископів і виданні церковних книг. Авторитет монастиря був дуже високий навіть серед католиків – його патронували Потоцькі, а пожертви надходили навіть від польських королів. У скиті відповідно до заповіту похований гетьман І.Виговський, а в’їзна вежа-дзвіниця побудована на кошти легендарного корсунського полковника С.Морозенка. Ченці викуповували з татарського полону співвітчизників, навчали дітей у відкритих при монастирі школах - богословській та іконописній, якою кілька років керував знаменитий український художник, ієромонах І.Кондзелевич. В 1724 році кримські татари після довгої облоги розгромили монастир. Він знову відродився, але в 1785 році Манявський скит, останній бастіон православ'я в Західній Україні, був закритий Австрійською владою за настійним проханням конкурентів – греко-католицьких священиків-василіан. Багатообіцяюча легенда говорить, що, залишаючи монастир, ченці сховали в численних підземних приміщеннях незліченні багатства. В 1970-ті роки напівзруйнований монастир вирішили перетворити на музей і провели капітальну реконструкцію: відновлені Висока та інші вежі скиту, стіни, келії і господарські будівлі. У 1998 р. скит повернули у лоно православ’я, а в 2003 році на старому фундаменті відбудована дерев'яна Хрестовоздвиженська церква.

За 380 метрів від скита, якщо піднятися вверх крутосхилом, можна побачити Блаженний камінь - унікальний, створений самою природою кам’яний грот. Перші відомості про камінь сягають ХІІІ ст. На вигляд – це кам'яна брила, що нагадує пащу велетенського звіра . З середини пащі тоненькою цівкою витікає вода. За давньою легендою у гроті Блаженного каменя поселилися двоє ченців. І жили вони тут, аж доки не був збудований скит, довго і багато молилися у своїй обителі, тому і набрала вода, що витікає з-під каменю, цілющих властивостей. А зцілює вона тіла і душі тих, хто живе з вірою у серці. Щороку Блаженний камінь відвідують тисячі туристів.

У декількох кілометрах від скиту вверх за течією річки розташований Манявський водоспад. Він є найвищим у Карпатах - висота падіння води досягає 16 м. Чарівний куточок незайманої гірської краси вабить до себе любителів пішохідного зеленого туризму. Тут проходить значна кількість туристичних маршрутів, зокрема один із них – до Бухтівецького водоспаду. Якщо прямувати від Манявського скита до водоспаду, то на шляху зустрінете «екологічну стежку», де ростуть притаманні даній місцевості рослини, багато з яких занесені до Червоної книги.

Гостям Маняви буде цікаво відвідати «кімнату-музей Ведмедя». Створено її членами громадської молодіжної організації «Наш дім - Манява» з метою еколого-просвітницької роботи для збереження виду бурого ведмедя в Українських Карпатах. Тут зібрано цікаві експонати, які свідчать про те, що бурий ведмідь завжди асоціювався з величчю та міццю та завоював шанобливе ставлення до себе наших предків.