Село розміщене у видолинку в оточенні лісів за 15 км від Богородчан. Тут проходить автомагістраль Івано-Франківськ – Перегінське. Достеменну дату виникнення села вказати важко. Але те, що воно має не одну сотню літ, свідчить будівля старовинної церкви, де на зарубку позначено 1390-1395 рр. При вуглецевому аналізі дерева, на якому було намальовано ікону, визначено вік деревини – 1330-1360 рр . Стоїть церква святих апостолів Петра і Павла на високому пагорбі, так що видно її з усіх куточків села. Вона збудована із збереженням старослов’янських рис у архітектурі та без єдиного цвяха. Споруда ця слугувала і як сторожова вежа. При появі нападників в небо злітав чорний стовп диму, тут же дзвін сповіщав селян про напасть. А вони, в свою чергу, по перекидних мостиках тікали в ліс, де ставали недосяжними для ворогів.
    У літописних згадках є інформація про те, що перед нападом на Богородчанський замок Олекса Довбуш зі своїми опришками схоронилися саме тут – у дзвінниці Святої Варвари. Отож, теперішнє село Росільна носило колись поетичну назву "Золота Долина “ і було відомим завдяки солеварній бані. Почалося все з того, що мисливці вистежили диких звірів, які збиралися біля джерела в горішньому лісі. З джерела по пагорбу стікалася соровиця, а сіль кристалізувалася на схилах. Лизати цю сіль і приходили дикі звірі. Перша письмова згадка “про соляне вікно” в Росільні міститься в “Галицьких городських книгах” 1646 року. В селі збудували баню, в якій почали варити сіль. Ще й до цього часу центр села називають “Банею”. Виварену сіль, дрібну, як пудра, топтали у дубові або липові бочки, чопували -  і чумаки-купці везли її по інших селах. Архівні матеріали свідчать, що росільнянські солевари постачали сіллю понад 30 сіл. Монахи Манявського скиту, які мали зв’язки з Московією, возили сіль і туди, де обмінювали її на церковні книги та необхідний інвентар. Саме слава росільнянської солі, секрети її варіння дозволили Росільні користуватися правом самоврядування – у ті часи явищем неможливим для сіл. Але у 1856 році, після монополізації солеварної промисловості в Галичині, росільнянська солеварня була закрита, адміністрація ліквідована. До цього часу в центрі села (біля школи) збереглася дерев’яна будівля солеварні.